Дата народження: 22 грудня 1990 року, с Черняхів, Кагарлицька громада
Дата смерті: 28 січня 2026 року, м.Обухів
Військовий підрозділ: спецпідрозділ "Тимура"Головного управління розвідки Міністерства оборони України.
Віталій Новожицький народився 22 грудня 1990 року в селі Черняхів. У 1997 році вступив до першого класу Черняхівської ЗОШ І-III ступенів, яку успішно закінчив 2007 року, здобувши повну загальну середню освіту.
Після шкільної парти навчався у Вищому комерційному училищі Київського національного торговельно-економічного університету, опанувавши модну в мирні часи професію бармена-офіціанта. Проте потяг до техніки, який був у хлопця ще з дитинства, переважив, і весною 2017 року він почав займатися ремонтом автомобілів, відкривши власну станцію технічного обслуговування.
Технічні навички згодилися Віталієві й у суворий воєнний час, коли він був призваний 13 лютого 2025 року на військову службу по мобілізації командиром військової частини А0656. Віталій Новожицький служив на посаді сапера в роті розвідувально-ударних безпілотних систем, що входить до складу спецпідрозділу "Тимура" Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Підрозділ займається виконанням бойових завдань із використанням БПЛА.
Майже рік бойової служби, напружені фронтові будні, небезпечна робота сапера – усе це не могло минути безслідно. 28 січня 2026 року серце Віталія перестало битися.
У Героя залишилися мама, батько, дочка, брат і сестра.
4 лютого близько 11:00 траурний кортеж із тілом Героя прибув на Кагарличчину в село Леонівку. Тут його на колінах, із прапорами зустріли жителі Леонівки і Антонівки, встеляючи останній шлях Віталія сосновими гілочками.
Звідси траурний кортеж, до якого приєдналися автівки із Кагарлика, під тужливу мелодію пісні "Пливе кача" вирушив до Черняхова.
У рідному селі Коридор пошани Герою простягнувся від краю Черняхова аж до храму святого великомученика Димитрія Солунського, куди вшанувати загиблого воїна прийшли його рідні, друзі, знайомі, сусіди, односельці, однокласники, військові, побратими, представники Другого відділу Обухівського РТЦК та СП, керівництво громади, депутати міської ради. Тут за воїном відслужили заупокійну панахиду священники Православної церкви України протоієреї Володимир Гергало та Василь Суп.
Від храму траурний кортеж рушив до сільського цвинтаря по вулиці Свободи. Тут священники відправили біля труни з тілом Героя літію.
Жорстока війна, яку розв’язала проти України російська імперія зла, триває у своїй повномасштабній фазі ось уже майже чотири роки. Скільки горя, смертей і руйнувань вона принесла! У смерті воїна Віталія Новожицького теж винна війна. Якби не вона, він би й далі займався мирною працею, будував життєві плани, які тепер уже ніколи не будуть втілені… Але найбільша мрія Віталія, найбільша мрія кожного з нас – довгождана Перемога над проклятими москалями і мир у багатостраждальній Україні – обов’язково настануть.
Звернулися до усіх, хто прийшов провести Героя в останню путь і його класний керівник та однокласниця.
"Ми знали Віталія не тільки зі школи, а з садочка. Це був хлопчик, який хотів довго і щасливо жити. Він був веселим, любив життя, був гарним другом. Його любили всі, і він любив всіх. І нам сьогодні можна багато говорити про нього, але зробити це дуже важко… Шановні батьки, вам найбільша шана від нас. А йому вічна слава. Слава герою. Героям слава”, - промовила вчителька Героя Ганна Маруня.
Своїми спогадами про Віталія емоційно поділилася й однокласниця Олена Безвербна: “Останній рік, він мені писав кілька разів, що хоче зустрітися. Але я якось не знаходила для цього часу…
Віталій був завжди добрим, мудрим, позитивним. Це людина, яка завжди посміхалась. Що б не відбувалося в його житті, він ніколи не жалівся. Завжди підтримував інших.
Я знаю його багато років. Це моє перше шкільне кохання. Ми разом з ним виступали на виставах і я пам'ятаю, як він мені завжди казав: "Лєн, я вчити слова не буду, бо я знаю, що ти вивчиш за мене". Я пам'ятаю, ще й досі і свої слова з цієї вистави і його…
Від автора. Знаю Віталія як фахівця СТО, де ремонтував автомобіль. Дуже гарна талановита людина.
Саме таким він мені запам`ятався назавжди! Вічна та світла память!
Віталій Новожицький: "Я хочу побажати кожній людині на цій землі- мужності. Мужності йти від тих, хто хоч раз тебе по-справжньому зрадив. Мужності ніколи не озиратися назад, і вміти з гідністю поховати надію, яка розбилася насмерть. Мужності не копатися в своїй пам'яті, завдаючи собі нові, страшні рани, і віддаючи свою енергію тому, - хто хоч одного разу, смачно плюнув тобі прямо в душу. Мужності робити правильний вибір, не зариваючись боягузливо, по - страусячому у пісок з головою, ігноруючи знаки, які посилає тобі життя. Мужності зазирнути самій страшній правді в очі, а потім не жаліти себе, а радіти, що вдалося вчасно розпізнати ворога в обличчя. Мужності любити тих, кого любить серце,- і закривати його, якщо сам розлюбив чи тебе розлюбили. Мужності вставати з колін після кожного падіння і чекати, коли знову відростуть за спиною крила. Мужності посміхатися життю крізь сльози і бути готовим побудувати щастя навіть на руїнах розірваного на шматки серця. Мужності - жити!❤ 16 травня 2020 р.
