В XIX столітті охочі до навчання дерев′янські діти ходили у приходську школу Трипілля, до Успенської парафії якого належали мешканці Дерев′яни. В 1867 році дерев’янці зібралися на громадські збори і прийняли постанову, котру було надіслано київському митрополиту Арсенію (Москвіну). Документ супроводжувався листом місцевого благочинного священика о. Григорія Леонтовича. У зверненні йшлося про наступне: «Прихожане приписной к трипольскому Успенському приходу Покровской церкви села Деревянной по предложению моему составили приговор на открытие и содержание школы в приходе села Деревянной, избрав для сего до времени учителем крестьянина Григория Ханенка. Представляя при сем на благоусмотрение Вашого Высокопреосвященства таковой приговор, смиреннейше испрашиваю архипастырского утверждения. А как приход села Деревянной скуден средствами, то не благоугодно ли будет Вашему Високопреосвященству оказати пособие сей школе необходимыми книгами для первоначального обзаведення согласно приговору». Владика Арсеній (Москвін) затвердив дану угоду, а за матеріальною допомогою порадив о. Григорію звертатися до Київського Свято-Володимирівського братства.
Школу в присілку Дерев′яна було відкрито і нею став завідувати той-таки о. Григорій Леонтович – настоятель Успенської церкви м. Трипілля. Заслуженому наставнику допомагав молодший священник Успенського храму – о. Григорій Пророкович, котрому, як священику-вікарію, за штатом належало опікуватися Покровським храмом присілку Дерев′яни та приписною церквою Щербанівки. Тому мешканці Дерев′яни в своєму Покровському храмі та існуючій при ньому школі найчастіше бачили саме о. Григорія Пророковича.
Втім, школа села Дерев′яни, не маючи ні постійного нагляду з боку духовенства, ні матеріальних засобів, регулярно занепадала і закривалася. Наприклад, у середині 70-х років її вже не існувало. Нова сторінка в історії місцевого шкільництва пов′язана з діяльністю трипільського настоятеля Успенського храму о. Іоанна Волосного. Молодий енергійний пастир, спираючись на відповідне «Положення» 1884 року і не маючи приходської школи при своїй трипільській церкві (існуюча в Трипіллі школа напередодні стала державною), відкрив у 1886 році церковнопарафіяльний навчальний заклад при Покровському храмі присілку Дерев′яни. Він регулярно приїздив до села з Трипілля і активно займався постановкою навчально-виховного процесу. Вже у 1888 році школа села Дерев′яна настільки вигідно відрізнялася від собі подібних, що київський митрополит призначив о. Іоанна окружним ревізором церковно-приходських шкіл – у віданні священика і педагога опинилося півтора десятка таких навчальних закладів. В 1889 році «за благоустройство школы» в присілку Дерев′яна о. Іоанну було оголошено архіпастирську подяку, а в 1892 році вручено «Біблію» від імені Священного Синоду Російської Православної Церкви. Після такої активної діяльності місцева школа вже не закривалася і постійно зростала. Почин підтримували й інші настоятелі Успенського храму м. Трипілля, котрі, не маючи власної приходської школи, енергійно займалися шкільництвом у присілках. Так, в 1897-1916 роках школою с. Дерев′яна завідував о. Миколай Якович Малевич, котрий за завідування двома школами в присілках Дерев′яні та Щербанівці був нагороджений скуфією (головний убір), а згодом – золотим нагрудним хрестом від імені Священного Синоду РПЦ. Він був останнім наставником школи дореволюційного часу.
Станом на 1900 рік у школі с. Дерев′яна навчалося 42 хлопчики, а в 1915 році – серед першокласників було 52 хлопчики та 8 дівчаток.
Про школу першої половини XX століття відомостей збереглося мало.
Іван Семенович Підгорний згадує про одну з сільських хат, в якій навчалися дерев’янські діти. До революції будівля була корчмою. Після революції її власники євреї виїхали в Київ, а корчму віддали під школу. Ця хата справно служила навчальним приміщенням аж до початку нинішнього століття. Згадує Іван Семенович і вчителів, які працювали в селі до війни: «Це вчитель Власенко Федір Степанович (дражнили Перець). У війну 1914 року був він у Польщі, звідти привіз собі жінку, а за нею приїхала її сестра, то вона вчителювала теж. Перчиха ж була повитуха, приймала роди у всіх дерев’янських жінок. Під час війни він був старостою, а коли наші прийшли, то його вислали кудись, і жінку його. Директором школи у 30-х роках був Грама Павло Юхимович, з Германівки, здається. Дуже хороший директор, пізніше учасник художньої самодіяльності. Учителем був Євлашенко Сергій Михайлович, десь зі Стайок, другий учитель наш сільський, Дудченко Антон Михайлович і його жінка Горпина Семенівна».
Деякі дані знаходимо в протоколах засідання виконкому Дерев’янської сільської Ради. В 1945 році школа була початковою, при цьому мала 5 класів-комплектів і 147 учнів. Кошторис того року засвідчив: «кількість топок 4; телефонів і коней немає. Є прибиральниця і сторож (ставки 110 і 120 крб.) Завідувач школи – ставка 175 крб., воєнрук – 325 крб., учитель – 369 крб. Будинків дерев’яних два (1876 і 1894 року побудови). Мережа: 1-х класів – 2, учнів 70, учителів 2; 2кл – 1, учнів 31, учителів 1; 3кл – 1, учнів 30, учителів 1; 4кл. – 1, учнів 16 (учні, котрі народилися 1934 року! Голодомор буде даватися взнаки ще не одне десятиліття), учителів 1. Канцтовари на 1946 рік – на 200 крб.; л-ра – 266; опалення - 600; освітлення (керосинові лампи) – 184; на санітарний стан - 300; ремонт -1200; компослуги (оплата вчителям палива, світла і квартирна плата) – 1400».
Директором школи в 1946-1947роках була Терех Оксана Кирилівна.
В 1948-1949 роках (директор Дудченко Павло Михайлович) початковій школі, яка налічувала вже 9 класів і 320 учнів, катастрофічно не вистачало приміщень. Такою ж велелюдною залишалася вона і за директорів Прядка Павла Омеляновича та Кучеренка Василя Ілліча в наступні роки. Тому вже у 1951 році на засіданні виконкому сільської Ради ставиться питання про будівництво нової школи. В 1954 році в протоколах виконкому відзначалося, що: «школа до ремонту вже край не підлягає тому, що зовсім валяється, і для ремонту один матеріал, це глина, а лісоматеріалу як такого немає». Постановили «подати клопотання перед обухівською райрадою про будівництво нової школи». Нарешті в 1955 році (директор Андрій Романович Калита) в Дерев’яні вводиться в дію новий цегляний будинок школи. Однак проблеми це не вирішило, про що А. Р. Калита пише в районну газету. Стаття називалася «Готові до нового навчального року», де серед переліку хороших справ, котрі робляться у навчальному закладі, ставиться питання про будівництво нової школи, бо з п’яти приміщень лише одне задовільне.
Ось що розповідає вчителька Коновченко (Пасічна) Ольга Марківна, котра у 1958 році 20-річною випускницею Ніжинського педінституту прийшла викладати математику дерев’янським учням і працювала в цій школі 52 роки. «Вчилися у дві зміни, класи були і в бібліотеці, і в їдальні. Провести якийсь концерт, чи свято, чи навіть батьківські збори не було де. Стіни такі, що повісити на них якийсь стенд було небезпечно, аби не завалилися. Вікна стояли прямо на висоті призьби. Холодно, грубки топили торфом. Чорнильниці носили учні на грудях, щоб чорнило не замерзало. Зате учнів було по 25 у класі, не те, що тепер».
Надалі питання будівництва порушувалося щороку і перед сільською, і перед районною владою, а школа продовжувала функціонувати чи не в найгірших у районі умовах аж до 2008 року.
На початку 50-х років школа стає семирічною. Однак з’являється проблема з відвідуванням. Третина учнів пропускають заняття, значна кількість їх через матеріальні умови (відсутність взуття та одягу). Бували й курйозні випадки. На засіданні виконкому жителька села Криворучко пояснює: «дочка не відвідує школи із-за причини, що нічого не розуміє в школі і даремно буде ходити без толку».
Та головне – всі ці роки у школі велася жива, цікава робота.
Ще в 50-х роках районна газета «Колгоспна правда» писала, що «вчитель географії Дерев’янської школи т. Кучеренко організував цікаву роботу з учнями по спостереженню і передбаченню погоди». Староста літературного гуртка учень К. Чирикал через газету повідомляв широкий світ, що в Дерев’яні школярі обговорили книгу О.Фадєєва «Молода гвардія» і зібрали репродукції з картин про юних героїв Краснодону. В шкільній майстерні під керівництвом вчителя фізики Ф. Г. Махинича (пізніше директор школи) діти виготовляли наочне приладдя – від таблиць до моделі парової турбіни. «Юні тимурівці» радо допомагали старим і немічним односельчанам. Районний відділ народної освіти систематично проводив цікаві міроприємства: піонерські зльоти, турпоходи, воєнну гру «Зірниця»; регулярно відбувалися огляди учнівської та учительської художньої самодіяльності, спортивні змагання. На одному із районних зльотів юних туристів Дерев'янська школа зайняла перше місце.
Велика увага приділялася військово-патріотичному вихованню. Зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, прийом їх у почесні піонери стали неодмінними атрибутами виховної роботи.
Учні і вчителі - незмінні учасники агіткультбригад, які повинні були регулярно виступати перед трудівниками полів і ферм, хоча нерідко ці бригади діяли лише час від часу.
Не забували і про моральне виховання підростаючого покоління. Рішенням виконкому суворо приписувалося «заборонити учням різні несвоєчасні гуляння по пізніх вечорах, а встановити режим дня до 9 годин вечора». (А оскільки природа завжди бере своє, то такі рішення час від часу повторюються і до сьогодні – М.К.).
Поряд із навчальними завданнями радянська школа мала чи не першочерговим обов’язком привчати дітей до праці.
Згадує своє шкільне дитинство (50-60-ті роки) житель села Лимаренко М. О.: «У нашому класі було 24 учні. Багато працювали в полі, також вирощували шовкопрядів. Кролів вирощували, у школі була кролеферма. А дома корів пасли. З 12 до 3 часов, поки мати корову подоїть, встигали на Стугну побігти скупатися ( у Дерев’яні не було де), назбирати мішок шишок, щоб топить зимою, і вернутися, щоб знову гнати на поле корову. Перша вчителька була Ханенко Марія Федорівна. Мабуть, всіх дерев’янців учила Коновченко Ольга Марківна. Директор Калита Андрій Романович – воював, мав Орден Слави. Історик був прекрасний, і вимогливий, і розповідав цікаво, і до учнів не був строгий, любив їх».
Про трудові досягнення дерев’янських учнів писалося і в газетних повідомленнях. В 1959 році біолог О. С. Мороз з учнями виростила коконів шовкопряда на 1100 крб. В школі діє кролеферма на 390 кролів (з них 53 вирощуються в школі, решта учнями дома). 20 кг м’яса кролів продано державі. В замітці «З комсомольським вогником» (1961 рік) автор Л. Чепіга писала про вчительку Ольгу Марківну Пасічну (Коновченко – М. К.), яка підбадьорила комсомольців і вони почали ударно працювати (зокрема, В. Рябчук, М. Чирикало, О, Гулий; дівчата М. Кияниця, Н. Лимаренко, К. Деменюк). Щоправда, ця ударна праця була на силосуванні і очистці зерна, а не при розв’язанні теореми Піфагора, але то вже не мало особливого значення. Стали правилом трудові суботники, котрі радянська влада з особливою насолодою призначала на релігійні празники. Нікого не дивував припис сільської Ради: «Директору школи організувати вчителів на вихід в поле з учнями по знищенню довгоносика». В 1958 році школа мала для обробітку 1.5 га землі. Учні зобов’язувалися відгодувати 1450 штук кролів, зібрати 6.5 тонн металолому і 50 кг паперу. Додамо сюди польові роботи, які часом займали всю першу чверть, і можемо з гордістю констатувати – школа таки стала трудовою, як того вимагала Комуністична партія.
В 70-80 роки сільська молодь почала масово залишати село, виїжджаючи на роботу і проживання в Обухів, Українку, Київ. Різко впала народжуваність і перед школою постала грізна проблема наповнюваності класів, яка переслідує сільські школи до сьогоднішнього дня. Нерідко в класах навчалося по п’ять, а іноді й по два учні.
Тим часом директори шкіл (О. М. Калита, Ф. Г. Махинич, В. І. Кулініченко) намагалися створити дітям належні умови для навчання. «Школа була в плачевному стані, - згадує Володимир Іванович Кулініченко, який став директором у 1988 році. - Кілька звичайних сільських хат. Особливо дошкуляв холод зимою – було пічне опалення. Тому перше завдання, яке стало перед колективом – забезпечити тепло в приміщеннях. У 1989 році весною весь колектив розібрав пічне опалення і за дві неділі зробили парове. Спочатку топили вугіллям, а через рік прийшов у Дерев’яну газ. Потім зробили перегородки в класах, оскільки дітей було мало, від 2 до 4 учнів, а приміщень не вистачало. Зробили з двох класних кімнат чотири. Грошей на це ніхто не виділяв, доставали двері, матеріал, як зуміли. І весь час стояло питання про закриття школи через обмаль учнів».
Щороку в школі проводився ремонт силами вчителів, учнів, батьків і технічних працівників.
Грицаєнко Олексій, Грицаєнко Андрій, Пікалюк Володимир,1999 р.
З 1995 року навчальний заклад очолює вчитель історії Михайло Володимирович Карасьов. Адміністрація школи (завуч Здоренко Євгенія Миколаївна, голова профкому Гончарук Вікторія Миколаївна) створила міцний, згуртований колектив вчителів, якому під силу вирішувати непрості завданя сьогоднішньої педагогіки. Вдалося заповнити вакуум у виховній роботі, котрий утворився після ліквідації піонерської організації. В школі діє учнівське самоврядування. Дитяча «Веселкова країна» має свій герб, гімн, визначену шкільну форму.
Грицаєнко Наталія Дмитрівна, Пікалюк Володимир, класний керівник Деничова Лариса Олександрівна, 2000 р
2004 р.
2005 р.
Новий рік, 2007 р.
2008 р.
Нове дихання отримала школа після переходу з 1 вересня 2008 року в сучасне двохповерхове приміщення. Тут автономне опалення і водопостачання, великі світлі класні кімнати, хімічний та біологічний кабінети, оснащена майстерня, спортзал, кімната для музею, затишна їдальня, кілька туалетів та душових кімнат. Комп’ютерний клас має десять комп’ютерів, забезпечуючи таким чином кожному учневі окреме робоче місце. Все це вивело навчальний процес на якісно новий, сучасний рівень. Майстерно використовує комп’ютерну техніку і мультимедійну апаратуру на уроках вчитель географії Здоренко Є. М. Вмілими педагогами зарекомендували себе вчителі початкових класів Н. П. Марчук, Т. В. Мандзюк, В. В. Фісун, В. М. Гончарук. Учні розкривають свої артистичні обдарування під керівництвом талановитої вчительки музики Т. С. Гудименко. На концерти, котрі вона готує разом з організатором позакласної роботи Марчук Н. П. та іншими вчителями, сходиться чи не все село, а випускники не полишають займатися аматорським мистецтвом і після закінчення дерев’янської школи. Чимало цікавих справ організовує з учнями енергійний бібліотекар школи Емма Казимирівна Кулініченко. Високим професіоналізмом відзначаються уроки, які проводять вчитель хімії і біології Сторожик В. І., вчитель світової літератури Голубенко І. Р., вчитель математики Савіцька Т. Г., вчитель фізики Грама М. П., шліфує педагогічний досвід молодий викладач англійської мови І. С. Алієва. В майстерні під керівництвом вчителя-методиста М. В. Єрмака учні набувають навичок роботи на деревообробних станках, чимало їхніх виробів прикрашають класні кімнати. Навчає дівчат займатися рукоділлям Н. Д. Школьна. Час від часу районна газета «Обухівський край» друкує повідомлення з Дерев’янської школи, написані учнями під керівництвом вчителя української мови Гайдаєнко О. С.
2011 р.
Дирекція школи має унікальний досвід вирішення демографічної проблеми. Користуючись перевагами, які дає навчання у сімейній атмосфері невеликого класу, педагогічний колектив зумів залучити до школи учнів з міста Обухова. Тепер це третина дитячого колективу. Таким чином було знято питання про доцільність функціонування Дерев’янської школи через малу кількість учнів.
Тим часом в країні почала втілюватися адміністративна реформа. У 2020 році село Дерев'яна, а в 2021 році і Дерев'янська школа стали частиною Обухівської територіальної громади (ОТГ). Дерев'янська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Обухівської районної ради була перекваліфікована на Дерев'янську гімназію Обухівської міської ради Київської області.
Слід сподіватися, що аура добра і радості, яку творять працівники школи, виховуватиме і надалі справді вільних, впевнених у власних силах громадян нашої держави.
На фото відкриття нового приміщення школи, 2008 рік.
6. Директори школи і вчителі.
Директори Дерев’янської гімназії (школи)
1946 - 1947 рр. Терех Оксана Кирилівна
1947 - 1949 рр. Дудченко Павло Михайлович
1949 - 1950 рр. Прядко Павло Омелянович
1950 - 1954 рр. Кучеренко Василь Ілліч
1954 - 1965 рр. Калита Андрій Романович
1965 - 1977 рр. Калита Олексій Мусійович
1977 - 1988 рр. Махинич Федір Гаврилович
1988 - 1995 рр. Кулініченко Володимир Іванович
1995 - 28.07.2021 рр. Карасьов Михайло Володимирович
З 29.07.2021 року Шевченко Анатолій Петрович
* * *
Вчителі Дерев’янської школи
Ханенко Григорій
40-80-ті роки
Кононенко М. Д.
Гурманська Катерина Степанівна
Кравченко Наталка Михайлівна
Калита Андрій Романович.
Сушко Григорій Васильович
Терех Оксана Кирилівна
Кучеренко Василь Ілліч
Федотова Віра Федосіївна
Витищенко Катерина Миколаївна
Трофімов Харитон Трохимович
Терех Паша Калістратівна
Федотова Рада Андріївна
Деркач Вікторія Григорівна
Дудник Люба Якимівна
Дойченко Раїса Іванівна
Сєдова Валентина Олекс.
Назаренко Лідія Іванівна
Дика Параска К.
Євлашенко Лідія Сергіївна.
Дудченко Павло Михайлови
Махинич Федір Гаврилович
Сметана Ніна Олексіївна
Єлінецька Валентина Миколаївна
Калита Дора Макарівна
Марченко Катерина Дмитрівна
Білик Володимир Денисович
Панченко Микола Кирилович
Панчик Леоніла Миколаївна
Садикова Людмила Григорівна
Пасічна Ольга Марківна
Мороз Ольга Сергіївна
Шинкаренко Тамара Макарівна
Калита Олексій Мусійович
Ханенко Марія Федорівна
Дудченко Катерина Степанівна
Безкровний Василь Іванович
Собченко Михайло Володимирович
Дячук Надія Анатоліївна
Зінченко Віктор Васильович.
Литвин Катерина Дмитрівна.
Комаров Володимир Петрович.
Прошко Микола Олександрович.
Прошко Наталія Федорівна.
Прядко Людмила Миколаївна.
Кравець Таїсія Миколаївна
Брусило Валентина Павлівна
Карпова Наталія Олексіївна
з 90-х по теперішній час
Забарна Леся Михайлівна
Паршина Людмила В’ячеславівна
Пастушок Леонід Григорович
Горленко Ніна Іванівна
Воронцова Надія Олексіївна
Воробієнко Світлана Володимирівна
Янкович Наталія Святославівна
Здоренко Петро Григорович
Здоренко Валентина Володимирівна
Бацура Оксана Михайлівна
Кагарлицький Петро Павлович
Мостовий Володимир Іванович
Карасьова Ольга Василівна
Миколенко Галина Адамівна
Антипіна Олена Вікторівна
Карасьова Наталія Михайлівна
Баляк Роман Петрович
Зацарініна Галина Федорівна
Нелепенко Микола Миколайович
Мельник Валентина Вікторівна
Школьна Наталія Данилівна
Здоренко Євгенія Миколаївна
Сторожик Валентина Іванівна
Сушко (Гайдаєнко) Олександра Степанівна
Савіцька Тетяна Григорівна
Калашник Тамара Григорівна
Голубенко Ірина Рудольфівна
Мандзюк Тетяна Валеріївна
Фісун Валентина Вікторівна
Гончарук Вікторія Миколаївна
Марчук Наталія Петрівна
Гудименко Тетяна Станіславівна
Єрмак Микола Васильович
Грама Микола Петрович
Алієва Ірада Сахібівна
Кулініченко Емма Казимирівна
Шевченко Анатолій Петрович
Овдієнко Юлія Юріївна
Чернюшок Юрій Володимирович
Бурковський Василь Анатолійович
Добросько Марина Олександрівна
Крук Валентина Іванівна
Грамма Андрій Михайлович
Попович Володимир Степанович
Васелюк (Деничова) Лариса Олександрівна
Наговіцина Юлія Володимирівна
* * *
Використано матеріали з книги Михайла Карасьова "Дерев'яна. Історія села"
