Андрущенко Валерій Іванович
Андрущенко Валерій Іванович народився 5 листопала 1947 року в селі Пінчуки Васильківського району.
Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г.Шевченка та Маслівський сільськогосподарський технікум.
У 1967 році оселився в Обухові. Працював в газеті "Зоря Жовтня". Писав вірші, оповідання. З 1968 по 1970 рік був керівником літературної студії, друкував свої твори на сторінках районки, підписуючи їх псевдонімом - В.Пінчуківський. Пізніше працював у редакціях газет "Молода гваврдія" та "Київська правда".
У 1976 році переїхав до Корсуня-Шевченківського, працював там у обласній газеті "Черкаський край".
Займався підприємницькою діяльністю. Автор кількох книжок.
Жив у Росії у Ямальському окрузі. Працював у газеті. На сьогоднішній день відомостей про подальшу долю Андрущеика немає.
***
ОСІННЄ...
Назовись! Дай імення собі!
Дивні дзвони лелечі
розтривожили неба просинь...
Роки йдуть! -1 такі молоді -
Тільки осінь,
Щороку осінь...
Пам'ятаєш, мене не було,
Обіч тихо у вічність хтось падав...
Хтось зітхнув, хтось нахмурив чоло...
Пам'ятаєш, мене не було?
Припізнилася зустріч, пошерхли вуста...
-Ти прийшов?!
-Ти прийшла?!
Не зірвалося "здрастуй", забриніло густе прощання...
Раптом стала душа незбагненно пуста! Певне, осінь ступає на шлях щеізрання!..
Пам'ятаєш, мене не було?..
В лузі трави прим'яті... Мо' росами?
Тільки місяць підглянув: ще юне дівча
Простилало п'янке полотно
Калиново коханням орошене.
Ненька щасно всміхнулась -
йде весілля у двір;
Голосили подруженьки:
чи то сльози, чи сміх?
А мене не було, та повір -
Припізнилася зустріч,
Я просто - не встиг...
А тепер... Чуєш, осінь ступа!
Струни світяться золоті.
В скронях біль і бентежність сумна:
Назовись! Дай імення собі!
Осінь...