Дата народження: 09 грудня 1987 року, Одеська область.
Дата смерті: 11 травня 2025 року, Ямпіль Краматорського району Донецької області.
Військовий підрозділ: 53-а окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха.
Молодший сержант 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха.
Карпенко Дмитро Володимирович народився у родині військового в Одеській області 9-го грудня 1987-го року. Після звільнення в запас родина переїхала спочатку до містечка Лубни Полтавської області, а потім, у 90-ті роки до Обухова.
Дмитро розпочав навчання в Обухівські ЗОШ І-ІІІ ступенів №5, а згодом перейшов в Обухівську ЗОШ І-ІІІ ст.№1 ім. А.С.Малишка. Випускник 2005 року. Після закінчення загальноосвітньої школи продовжив навчання у Київській Академії обліку і статистики, закінчивши яку, отримав фах фінансиста.
Дмитро виділявся наполегливістю та працелюбством: він добивався своєї мети завжди і у всьому. Так, працюючи на виробничому підприємстві «Олбрізсервіс», він опанував нову для себе професію, очолив колектив одного з виробничих цехів.
Було ще декілька фірм, на яких довелось попрацювати Дмитру – він завжди був вправним та відповідальним. Останнім місцем роботи Дмитра Карпенка стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Трипільський пакувальний комбінат», де Дмитро працював на посаді інженера – конструктора.
Мобілізований в лютому 2024 року. Його бойовий шлях розпочався із навчального військового підрозділу у Старичах, що на Львівщині, після якого Дмитро був направлений для проходження подальшої служби у 53-тю окрему механізовану бригаду імені Князя Володимира Мономаха, у складі якої брав участь у пекельних боях на Донеччині, протягом довгого часу у складі цього підрозділу йому довелось перебувати в районі славнозвісного Серебрянського лісу, однієї з найгарячіших точок фронту.
Служив на бойовій машині. Виконуючи свій воїнський обов’язок молодший сержант Карпенко Дмитро Володимирович загинув 11 травня 2025 року на полі бою поблизу населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області. Кожного разу, прощаючись з воїнами, які повернулись «на щиті», ми говоримо про те, що війна забирає найкращих: це в повній мірі стосується і Дмитра Карпенка: і в бою, і в роботі, і в спілкуванні йому не було рівних. Навіть на фронті він знаходив можливості для свого розвитку та навчання.
На прощанні з Героєм були присутні його бойові побратими, яких, не дивлячись на важку ситуацію на фронті, командування відпустило попрощатися з вірним другом. Родина щиро вдячна за цю неймовірну підтримку.
Неможливо знайти слова, які б передали горе дружини, яка є вірною супутницею Дмитра майже з дитинства – вони дружили ще зі школи, і п’ятнадцять років прожили у щасливому шлюбі. Скільки мрій про безбідну старість у власному домі, який збудував чоловік своїми руками, про подорожі і про улюблену роботу лишилися нездійсненими! Як навчити жити далі без дорогого тата синочка Тимофія, що був для нього найдорожчою людиною в житті! Нерозривний зв’язок між батьком і сином перервався навіки! І вже не будуть разом грати на гітарі, співати улюблених пісень, вивчати англійську мову, обговорювати спортивні успіхи Тимофійка…
Дмитро ніколи не розказував про те, які випробування доводиться переживати на фронті йому та його побратимам, він беріг сім’ю від зайвих переживань, як це зазвичай роблять справжні чоловіки, натомість сам кожного дня телефонував їм, переживаючи за них.
Прощалися з Карпенком Дмитром 16 травня 2025 року. Про навчання Дмитра в Обухівській ЗОШ І-ІІІ ст. №1 ім.А.С.Малишка розповідала класна керівниця випускника Світлана Рогозіна (Онищенко).
