САВЧЕНКО Сергій – Освіта. За лаштунками реальності

САВЧЕНКО Сергій Вікторович

Дата народження: 23 травня 1972 року, м.Обухів

Дата смерті: 19 травня 2025 року, Бересток, Краматорський район, Донецька область.

Військовий підрозділ: 26-а артилерійська бригада імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.

Савченко Сергій Вікторович, електрослюсар 6 розряду Трипільської ТЕС ПАТ «Центренерго». Водій-електрик другого артилерійського взводу восьмої артилерійської батареї третього артилерійського дивізіону 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича.

Сергій народився 23 травня 1972 року в Обухові. Він був старшим сином у родині корінних, з діда-прадіда місцевих жителів Віктора та Любові Савченків, у яких потім народилося ще дві донечки, яким Сергій став справжнім старшим братом, бо і нянчив, і опікав, і захищав їх, і допомагав потім все життя. Понад 16 років працював у енергетичному секторі — майстер своєї справи, надійний, відданий, із золотими руками. Його поважали всі, хто знав його особисто.

Освіту здобував в Обухівській неповній середній школі №2. Любив займатися спортом. Завершив навчання 1987 року. Після школи навчався в Професійно-технічному училищі №2 в Українці та здобув спеціальність електрослюсаря.

Працював на Обухівському біохімічному заводі. Строкову службу проходив у одному з підрозділів Повітряних Сил України у Вінницькій області.

Трудовий шлях Сергія Савченка після строкової служби продовжився у рідному місті: він деякий час працював водієм у міській раді, на Київському картонно-паперовому комбінаті, а останнім підприємством, де він пропрацював електрослюсарем 6-го розряду більше як 16 років, і де його застала повномасштабна війна з російським агресором, стала Трипільська ТЕС ПАТ «Центренерго».

28 березня 2022 року він добровільно став до лав ЗСУ, щоб захистити свою родину, дім і країну. Сергій обрав шлях боротьби і віддав за Україну найцінніше.

Бойовий шлях воїна Сергія Савченка на позивний «Батя» розпочався у місті Бердичеві, його було зачислено до 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича. У складі цього бойового підрозділу він брав участь у найзапекліших боях, у найгарячіших точках фронту: обороняв Бахмут, Часів Яр та багато інших населених пунктів, що знаходяться на Донецькому напрямку, мав численні подяки від командування.

Сергій постійно вдосконалював свій рівень володіння артилерійською зброєю, двічі проходив навчання за кордоном: у Польщі та в Італії. Він досконало володів прийомами та навичками роботи з польською самохідною гаубицею «Краб», саморухомою гаубицею FH70, іншими новітніми видами озброєння.

Як і в мирному житті, так і на фронті був весь час у повсякденних клопотах та у господарській роботі: полагодити бойлер, відремонтувати плиту, збудувати бліндаж – він все це вмів, і все це робив.

Завжди мав якийсь мінімальний запас продуктів, цигарок, побутових речей першої необхідності для побратимів. Ні для кого нічого не шкодував – тому і «Батя»… Добре комунікував і з молоддю, і з людьми старшого віку. Був енергійним, рухливим, і виглядав набагато молодшим за свій вік: адже все життя був спортсменом, а у футбол грав, як жартома говорять про нього рідні, від народження. Тривалий час був капітаном футбольної команди Трипільської ТЕС.

Він не дожив до свого 53-го дня народження 4 дні. Життя воїна Сергія Савченка обірвалось 19 травня 2025-го року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Бересток Краматорського району Донецької області внаслідок удару ворожого FPV дрону.