1 липня 2024 року Обухівська громада провела у вічність мужнього воїна, земляка, 33-річного Миколу Олексійовича Заїку. Його поховали на цвинтарі у селі Дерев'яна.
Народився Микола 13 січня 1991 року. Дитинство та юність провів у мальовничому селі Дерев'яна. Випускник Дерев'янської школи, в якій навчався 9 років.
У 2009 році закінчив Ржищівський професійний ліцей за спеціальністю водій. Тривалий час займався будівельною справою.
Після повномасштабного вторгнення російських окупантів у 2022 році, Микола, не вагаючись, одразу пішов добровольцем.
Спочатку він потрапив - в 135-й окремий батальйон Територіальної оборони Київщини. Проходив службу на Київщині та Чернігівщині. Допомагав звільняти - Ірпінь, Бучу.
Згодом Миколу очікували східні рубежі - там, де точилися найзапекліші бої з ворогом: Вугледар, Соледар, Авдіївка, Мар'їнка, Бахмут, Ізюм.
Згодом став до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців на посаду кулеметника. Пройшов багато фронтових населених пунктів Донецької та Луганської областей. Мав три контузії. Кожного разу повертався зі шпиталю до своїх побратимів.
На війні поводився гідно, мав натуру природженого доблесного Воїна: відчайдушного, непримиримого до ворога. Виконував складні бойові завдання, терпляче переносив труднощі солдатського окопного життя. Нагороджений медаллю «Ветеран війни».
Останнім місцем служби був Куп’янськ, Харківщина. Після чергової складної контузії знову потрапив до шпиталю. Змушений був пройти реабілітацію.
Але період реабілітації вдома виявився на жаль нетривалим. Сімейне життя з дружиною Тетяною було таким же коротким. З Тетяною він був знайомий 2 роки, а побралися лише два тижні тому.
26 червня 2024 року Заїка Микола помер від ішемічної хвороби серця, яку отримав внаслідок активної участі у бойових діях та після перенесених тяжких контузій.
Микола мав добре й відкрите серце. Допомагав кожному, хто цього потребував. У спілкуванні був щирий, любив правду та справедливість. Любив дітей. На жаль, не встиг мати своїх.
Дуже любив тварин. Вони відчували його добру душу, як ніхто. Захоплювався технікою, мотоциклами. Із задоволенням міг годинами її ремонтувати. Для побратимів був справжнім другом, відданим їм до кінця.
Прощалися з Миколою на площі в Обухові, а згодом у рідній Дерев'яні. Громада села з гордістю на колінах зустрічала свого Героя. А потім проводжала його в останню путь.
Світлий спомин про мужнього Захисника України назавжди залишиться у наших серцях. Низько вклоняємося, наш Герою! Царство Небесне!
Щирі слова співчуття й підтримки рідним померлого: дружині Тетяні, бабусі Раїсі Харитонівні, рідному брату Євгену, а також його друзям, фронтовим побратимам, усім, хто знав і поважав Миколу.
Колектив Дерев'янської гімназії висловлює щирі співчуття близьким та рідним нашого випускника!
